Усе, що нажила за це життя,

Вмістилось, як не дивно, у долоні.

Наоберемок злякане дитя,

Крізь обстріли біжиш, аж кров холоне.

Перехрестивши тричі рідний дім,

Йшли навмання від пекла і від смерті.

Заграви чорні в небі голубім,

І між людським-звірячим межі стерті.

Ніколи ще так грішно не кляла,

Нікому ще так зла я не бажала,

І ненависть, мов напнута струна,

Від гніву й болю душу розривала.

Всесильна і слабка, як кожен з нас,

Молюся й плачу, плачу і молюся,

Схилятися, здаватися не час,

То ж як умію, так тепер борюся!

Та ворога з лиця землі зітрем-

Ця мрія зараз в кожного єдина,

Із вірою розквітне й оживе

Моя найкраща в світі Україна!