Я не прошу тебе про щось казати.

Мені байдуже, де ти і як є.

І я не хочу геть про тебе знати.

Чиєсь ти щастя, точно не моє!

Я не прошу тебе лишатись разом.Навіщо?

Вже пройшла цього пора.

Не знаю, навіть, чи живий ти, друже.

А, може, вже тебе нема…Нема?

Ти є, я знаю. Десь живеш прекрасно.

Живучий, наче зграя пацюків.

Колись ти, знаєш, був аж надто винен.

Пробачень попросити ти не вмів.

А мо ’ пора зірвати гидку маску?

Крізь роки просто визнати вину?

Ти зараз, справді, любий, не цікавий.

Покличеш, може, точно не прийду.

Я не прошу ночами мені снитись.

Кошмарні сни давно, то не моє.

Хоча ти, знаєш, дійсно я щаслива.

Що вірю десь ти, мій колишній, є.

Комусь набрид, як редька чи цибуля.

Бо люди не міняються. О, ні!

А я така ж, як і колись красуня.

Ну що ж, всміхнулась доля не тобі!